У кривавого путіна немає грошей на утримання захоплених територій

putin-bruhlo

Путін не піде вглиб української території. Це було очевидно влітку 2014 го. І вже тим більше – влітку 2016- го.

Причина дуже проста, банальна, але при цьому непереборна – у Путіна немає грошей на утримання захоплених територій.

Тим більше, після неминучих великих втрат в процесі окупації.

Експерти і політики, які розглядають сценарії можливого військового вторгнення Путіна в Україну, в більшості випадків допускають дві фундаментальні помилки.

1. Помилкова оцінка мотивації дій Путіна. Вона заснована на який утратив підстави, але по -колишньому домінуючому переконанні, що Путіним рухають імперські амбіції.

Людина, дійсно одержимий імперської манією, ні за що не віддасть на 50 років Китаю частину території своєї країни. Нехай краще вона заростає тайгою або бур’янами.

А Путін віддав …

З цієї ж серії – гуляє по інтернету відео з російського міста Благовєщенська.

Оператор довго йде по місту і знімає натовпу людей. Серед яких дуже складно знайти некитайські особа.

І як реагує на таку ситуацію Путін? У 20 (!) разів скорочує витрати на розвиток забайкальського регіону.

Володимир Володимирович бореться не за велику імперію з великим майбутнім. Путін бореться за збереження власної влади. Заради якої він готовий пожертвувати і імперією.

Збереження своєї влади – ось домінуючий і всепоглинаючий мотив дій Путіна.

2. Обговорюючи і припускаючи, на що Путін погодиться, а на що – ні, експерти і політики дуже часто забувають попередньо проаналізувати, на що Путін може дозволити собі не погодитися, а на що – ні.

Здебільшого припущення про можливу військову інтервенцію Росії вглиб Украіни будуються на підставі військового і політичного факторів. Обговорюються політичні та геостратегічні розклади, мрії Путіна, передислокація військових частин і їх бойові можливості.

Але до уваги не береться ключовий фактор – економічний.

І це при тому, що всі фахівці знають, що Японія програла війну не в серпні 1945 року, а в грудні 1941-го.

Дійсно, з військової точки зору Путіна цілком під силу досить швидко дійти до Києва.

Особливо якщо врахувати, що українську армію очолюють все ті ж “герої” сектора Іловайська та Дебальцеве.

Але там, де експерти і політики часто ставлять крапку, для Путіна головне питання тільки починається – а що далі?

А далі ребром встає питання: де взяти величезні гроші на утримання і утримання захоплених територій?

І це без урахування можливого посилення санкцій аж до нафтового ембарго.

Навіть потенційно прийшовши до влади саркозі можуть по-іншому поглянути на проблему, коли велика війна пожене великі потоки українських біженців в Європу.

Вже зараз російська економіка не в змозі більш-менш повноцінно утримувати навіть “сакральний” Крим. І це при тому, що українська влада щосили намагалася допомогти Путіну утримувати окуповані території.

Якщо об’єднати в єдину систему обидві складові – збереження влади як визначальний мотив дій Путіна і непідвладний бажанням ВВП економічний фактор – отримаємо інструмент, який швидко розвіє міф про непередбачуваність господаря Кремля.

Путін не піде на кроки, які очевидно і кардинально прискорять крах російської економіки і відповідно крах влади нинішнього господаря Кремля.

Повномасштабна інтервенція вглиб террітроріі України – саме такий крок.

Угробити в результаті економіку Росії, але при цьому мати великий шанс ще років 10-15 протриматися при владі – одна справа. А потім, як відомо – хоч потоп.

І зовсім інша справа – йти на крок, який “покладе” російську економіку, а значить і владу Путіна, максимум за рік-півтора. А за певних обставин – і того раніше.

Не слід забувати, що Путіну в разі Гааги бігти особливо буде нікуди – другої Росії в світі немає.

Тому, якщо економічні тенденції не зміняться, уже в найближчі роки Путін поверне Крим, причому на умовах України. Якщо, звичайно, український президент не переторгує інтереси України на особисті.

А пропагандистська машина Кремля придумає для цього “сакральні” виправдання.

Кримом Путін зможе пожертвувати. Владою – ні. Тому російська армія не піде вглиб України. Хоча буде всіма силами зображати намір це зробити. Як влітку 2014-го.

Міф про “неосудність” дуже на руку Путіну – він дозволяє навіть невелику провокацію перетворити на великий страх перед великою війною.

Тому і “Новоросія” Путіну була абсолютно не потрібна як мінімум з літа 2014 року. Йому абсолютно не потрібні нові території, які повиснуть на шиї російської економіки вантажем, несумісним з Абхазією і Придністров’ям.

Путіну спочатку потрібна була не Новоросія, а федералізація України. Нехай навіть прикрита фіговим листом “особливостей місцевого самоврядування”.

Загроза військового вторгнення в 2014-му і блеф “Новоросії” своє завдання виконали – Порошенко міцно став на шлях “особливого статусу”.

Але економіка знову підтискає Путіна – фінансові резерви Росії закінчуються.

І закрити питання Путін поки не може – в остаточний “портрет особливого статусу” йому дуже потрібно внести кілька принципово важливих штрихів.

Серед них один з найбільш ключових – загальна амністія бойовиків. За винятком найбільш одіозних, яких без проблем приберуть зі сцени, – наприклад, моторолу і гіві.

Загальна амністія вкрай потрібна Путіну, оскільки вона стане найпотужнішим індикатором реального стану справ.

Якщо жителі ОРДЛО і сусідніх територій будуть бачити, що ті, хто вбивав українців, не тільки не понесли за це ніякого покарання, а й у багатьох випадках стали представниками місцевої влади з величезними повноваженнями – значить, цими районами реально управляє Москва, а не Київ. Навіть якщо над ними майорять українські прапори.

Значить, українців і далі можна ігнорувати і вбивати – Кремль сильніше, він завжди прикриє.

Значить, і далі потрібно слухати і робити те, що говорить Москва, а не Київ.

Часу у Путіна дуже мало, а питання дуже важливі.

Тому на їх рішення кинуті всі сили.

На зовнішньому фронті – посилення інтенсивності обстрілу українських позицій, провокації в стилі останньої кримської, демонстративний рух колон військової техніки і боєприпасів в українському напрямку.

Цілком можливо різке збільшення російського військового контингенту на українських кордонах з інтенсивними “навчаннями” і “заблукалими” десантниками, літаками і гелікоптерами.

На внутрішньому – активізація Савченко. Використовуючи дуже хворобливу тему військовополонених, Кремль намагається вирішити як мінімум завдання загальної амністії. А заодно повернути на політичну авансцену Медведчука.

Якого, не виключено, готують на роль “компромісної” фігури керівника “особливих” районів.

А приводом може послужити лавровий вінок людини, яка спільно з Порошенком і Савченко звільнила українських військовополонених і заручників.

Вже прозвучала “випадкова” пропозиція вивести дружину Медведчука на рівень, який дорівнює рівню першої леді України.

Путіну не потрібна повномасштабна війна. Але Путіну дуже потрібен панічний страх перед такою війною. Йому потрібно, щоб якомога більша кількість українців в душі погодилися з необхідністю піти на поступки, аби уникнути великої війни.

Страх перед такою війною дуже потрібен і Порошенку.

Для перемикання фокусу уваги з внутрішніх проблем на зовнішні.

Для виправдання поступок Заходу і Росії. Мовляв, так, ми поступилися, але зате врятували країну від військової інтервенції.

Цей інструмент вже був випробуваний в справі.

Напередодні першого конституційного голосування “особливостей місцевого самоврядування” влітку минулого року Турчинов розвинув в інформаційному просторі неймовірну активність.

Росіяни наводять переправи! Два російських корпуси в Донбасі! Велика війна на порозі!

Після “потрібного” результату голосування Турчинов моментально заспокоївся. Хоча російські корпуси, як відомо, нікуди з Донбасу не поділися.

В останні тижні Турчинов знову активізувався …

Чи не на всіх інформаційних майданчиках обговорюють тему ймовірного повномасштабного російського вторгнення.

Порошенко запустив в свідомість українців думки про необхідність підготовки партизанських загонів …

А російська армія і спецслужби з наростаючою активністю забезпечують все це вражаючим фоновим відеорядом.

Кожен день – сюжети про обстріл, провокації і військові колони біля українських кордонів.

Дуже схоже, що Путін і Порошенко готують українців до вирішальних голосувань у Верховній Раді за ключові “мінські” законопроекти.

Правда України


напишіть відгук: