Новини

Гроші платників податків – на фікцію? Як європейські дотації живлять великодержавний шовінізм “російської опозиції”.

В крайні ​роки Європа стала прихистком для численних представників так званої російської “опозиції”, які тікали від режиму путіна. Вони отримують фінансову підтримку від Європейського Союзу, гранти та майданчики для виступів, позиціонуючи себе як “іншу росію” – силу, що прагне демократії та поваги до міжнародного права. Однак, при детальнішому розгляді, діяльність значної частини цієї “опозиції” перетворюється на цинічну імітацію, що несе серйозні ризики для України та європейської безпеки.

​Великодержавний шовінізм як “новий” порядок денний
​Однією з найбільш кричущих проблем є те, що, попри декларовану опозиційність до путіна, багато його критиків залишаються носіями глибоко вкоріненого великодержавного шовінізму. Їхня риторика часто лише незначною мірою відрізняється від офіційної кремлівської пропаганди, коли мова заходить про Україну.

​Замість чіткого визнання росії агресором, беззастережного засудження окупації та повної підтримки територіальної цілісності України в кордонах 1991 року, ми регулярно чуємо: ​натяки на “один народ”.

Навіть під час війни деякі опозиціонери дозволяють собі заяви про “братні народи” та “одну культуру”, які, по суті, легітимізують імперські наративи путіна. Наприклад, один із відомих діячів, виступаючи на європейському майданчику, припустив, що етнічним росіянам “психологічно важко вбивати українців, тому що ми – один народ”, тим самим імпліцитно принижуючи інші національності, яким “простіше” воювати, та підтримуючи саму ідею російської “особливості”.

​Ухиляння від відповідальності: Фокус зміщується на “поганого путіна” та “вину режиму”, мінімізуючи колективну відповідальність російського суспільства та історичну тяглість імперської політики.

​”Торги” територіями: Деякі фігури уникають прямого засудження анексії Криму або пропонують “компромісні” рішення, що є неприйнятними для України.

​Фактично, вони виступають за “росію без путіна”, але не за “росію без імперії”. Для України та Європи це означає, що зміна лідера в Кремлі не обов’язково принесе мир, якщо нова влада продовжуватиме мислити категоріями “сфери впливу” та “один народ”.

​Імітація діяльності та фінансові потоки
​Європейський Союз та окремі країни інвестують значні кошти в підтримку російських “демократичних сил” у вигнанні. Ця допомога мала б сприяти розвитку незалежних медіа, громадянського суспільства та підготовці майбутньої демократичної еліти.

​На практиці ж, ця фінансова підтримка часто перетворюється на:
​”Розпил” грантів: Створення численних, часто дублюючих один одного, фондів, форумів та медіа, які генерують мінімальний вплив на ситуацію в росії, але чудово освоюють європейські кошти на адміністративні витрати та високі гонорари.

​Відбілювання товстосумів: Однією з найцинічніших практик є лобіювання інтересів російських олігархів та великих бізнесменів, які виїхали з росії. Ці “товстосуми” роками підтримували режим путіна, отримували від нього контракти, а тепер, опинившись під санкціями, намагаються “відбілитися” через зв’язки з “опозиційними” діячами, демонструючи фіктивну “антивоєнну” позицію. В обмін на фінансову допомогу чи лобізм у європейських столицях, “опозиціонери” фактично допомагають фінансовим донорам режиму путіна зберегти свої активи в Європі.

​Підігравання кремлю: Непрямий ефект діяльності деяких “опозиціонерів” полягає в тому, що вони консервують уявлення про росію як про єдиний, неподільний, імперський простір. Це дає путіну можливість стверджувати, що справжніх альтернатив його курсу в росії немає, а “опозиція” – це такі ж імперці, тільки більш слабкі.

​Необхідність ревізії європейської політики
​Європейські партнери мають усвідомити: підтримуючи цю так звану “опозицію”, вони ризикують фінансувати консервацію російського імперіалізму. Європа повинна вимагати від тих, кого вона підтримує, недвозначних та чітких позицій:

​Повне визнання агресії та окупації.

​Визнання імперської відповідальності, а не лише “вини путіна”.

​Підтримка деколонізації та права національних меншин росії на самовизначення.

​Інакше, європейські гроші, призначені для боротьби з диктатурою, продовжать живити лише її чергову, “оксамитову” версію, яка буде не менш небезпечною для майбутнього України та всього континенту. Справжня демократична опозиція має починатися з відмови від імперського мислення, а не з його “перефарбування” у ліберальні тони!
#шовінізм
#Європа
#війна
#путін
#опозиція

Воїни Добра
Мережа Купуй!

ТОВ «Нова Пошта», це частина Nova Group. Діяльність компанії регулярно супроводжується критикою та скаргами з боку клієнтів.

​Власники та структура
​Засновники та ключові власники компанії “Нова Пошта” — Вячеслав Климов та Володимир Поперешнюк. Вони запустили бізнес та до сьогодні залишаються власниками контрольного пакету акцій. Міноритарним акціонером також є Інна Поперешнюк.

​Компанія залишається приватною та не залучала сторонніх стратегічних інвесторів, що дозволяє засновникам зберігати повний контроль над ключовими рішеннями. Група Nova Group, до якої входить “Нова Пошта”, також включає фінтех-компанію NovaPay (яка надає фінансові послуги) та підрозділ для міжнародних перевезень НП Глобал.

​​Критика на адресу “Нової Пошти” зазвичай концентрується навколо кількох основних аспектів:
​1.Затримки доставки
​Це одна з найпоширеніших скарг. Незважаючи на позиціонування компанії як служби експрес-доставки, клієнти часто стикаються зі значними затримками у термінах. Ці затримки можуть бути спричинені різними факторами, включаючи високе навантаження на сортувальні термінали (особливо у пікові періоди), логістичні збої та інше. Скарги клієнтів на недотримання заявлених термінів є систематичними.
​2.Проблеми з пакуванням та пошкодження відправлень
​Значна кількість негативних відгуків стосується якості перевезення та пакування. Клієнти регулярно повідомляють про:
​пошкодження або розбиття товару під час транспортування. ​Нав’язування платного пакування у відділеннях, яке, на думку клієнтів, є зайвим або неякісним. Часто персонал відмовляється приймати відправлення у пакуванні відправника, вимагаючи придбання фірмової коробки або матеріалів, що збільшує кінцеву вартість послуги.
​Втрату посилок або складність їх пошуку у разі зникнення.
​3.Високі тарифи
​Багато клієнтів вважають тарифи “Нової Пошти” завищеними порівняно з конкурентами або державним поштовим оператором. Хоча це частково компенсується швидкістю та покриттям мережі, цінова політика часто стає предметом критики.

​Оплата карткою як “Переказ коштів”
​Механізм оплати послуг, зокрема післяплати, є однією з важливих, хоча й менш публічно обговорюваних, критичних точок.

​Фінтех-послуги “Нової Пошти” надаються компанією NovaPay. Коли клієнт сплачує послуги або післяплату (зворотний переказ коштів за товар) банківською карткою через POS-термінал у відділенні, ця операція часто проходить не як класична торговельна операція (покупка), а як грошовий переказ (зазвичай послуга “Миттєвий переказ” або подібна). ​Що має наступні наслідки для клієнтів та фіскального навантаження компанії.

​Додаткові витрати для клієнтів: Банки-емітенти (особливо при використанні кредитних карток) можуть розцінювати таку операцію як “переказ коштів” (квазі-кеш, P2P-переказ) і стягувати відповідну комісію, яка значно вища, ніж комісія за звичайну оплату товарів/послуг. Це призводить до несподіваних додаткових витрат для клієнта.

​Потенційна мінімізація податкового навантаження: Проведення операцій як “переказ коштів” через власну фінансову структуру (NovaPay) може дозволяти оптимізувати податковий облік, оскільки обсяги “фінансових послуг” та “поштових послуг” оподатковуються по-різному, а післяплата є найбільш об’ємною частиною фінансового потоку. У той час як класичний еквайринг (оплата за послуги) фіксується як дохід від продажу, операція переказу відображає лише комісію за фінансову послугу.

​Висновок
Масштаби роботи ​”Нової Пошти” породжують значний обсяг критики. Скарги на затримки, пошкодження та дорожнечу є постійними. Окремої уваги заслуговує механізм проведення оплат карткою як грошових переказів, що є незручним та фінансово невигідним для клієнтів, а також викликає питання щодо прозорості фіскальних операцій компанії особливо в час воєнної агресії путінської рашки проти України!
#нова пошта
#скарги
#претензії
#податки

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Діяльність міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, який обіймає посаду з 2015 року і є представником Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, неодноразово ставала об’єктом уваги антикорупційних органів, журналістських розслідувань та суспільної критики.

​Звинувачення у Корупції та Нецільовому Використанні Коштів
​Незважаючи на регулярну апеляцію до патріотичних гасел, критичні матеріали та розслідування у відкритих джерелах часто зосереджуються на таких аспектах:
​Скандали із Закупівлями та Тендерами: Неодноразово піднімалися питання щодо прозорості та обґрунтованості муніципальних закупівель, зокрема, щодо ремонту доріг, будівництва об’єктів інфраструктури та придбання техніки. Журналісти-розслідувачі вказували на ймовірне завищення цін та преференції для окремих, пов’язаних із міською владою, компаній.

​Земельні Питання та Забудова: Одним із найбільш критикованих напрямків є рішення щодо виділення земельних ділянок та дозволів на будівництво. Критики стверджують про непрозорість цих процесів, що, на їхню думку, призводить до “дерибану” міських земель, хаотичної забудови та ігнорування інтересів громади на користь інтересів забудовників.
​Справа “Теплокомуненерго” та Інші Розслідування: Впродовж років правоохоронні органи порушували справи, пов’язані з діяльністю комунальних підприємств під управлінням Марцінківа. Однією з найбільш резонансних була справа, пов’язана з Івано-Франківським міським теплокомуненерго (ТКЕ), де фігурували підозри у привласненні майна та зловживанні службовим становищем. Хоча Марцінків особисто не завжди отримував підозру, скандали стосувалися його підлеглих та комунальної сфери, за яку він несе політичну відповідальність.

​Політична Відповідальність та Ефект Деморалізації
​Дискредитація патріотизму через корупцію, що прикривається націоналістичною риторикою, має вагоме суспільне підґрунтя.
​”Щит Патріотизму”: Критики стверджують, що використання національно-патріотичної риторики та символіки ВО “Свобода” часто слугує “щитом” для прикриття неефективного управління та можливих корупційних схем. Це створює небезпечний прецедент, коли люди починають асоціювати патріотизм не зі служінням державі, а з особистим збагаченням під патріотичними гаслами.

​Справа Головка та Інші Приклади: Згадка про ексголову Тернопільської обласної ради Михайла Головка (також ВО “Свобода”), який був засуджений до 8 років позбавлення волі за вимагання та отримання неправомірної вигоди (хабара) за припинення кримінального провадження, є яскравим прикладом таких ризиків. Цей та інші подібні випадки, що стосуються членів ВО “Свобода” (як-от справи проти колишнього мера Тернополя Сергія Надала та звинувачення проти інших їхніх функціонерів) посилюють думку про системну проблему.

​Підрив Довіри: Діяльність, яка поєднує декларовану любов до Батьківщини з фактами чи підозрами у розкраданні ресурсів, фундаментально підриває довіру громадян до інститутів влади, місцевого самоврядування та, що найгірше, нівелює ідею патріотизму як чесного служіння. Це деморалізує суспільство, створюючи цинічне ставлення до публічних діячів, які використовують найвищі національні цінності для прикриття особистої вигоди.

​На прикладі Івано-Франківська та керівництва Марцінківа, критика зводиться до того, що фактичне управління містом (тендери, забудова, комунальні послуги) часто не відповідає високим моральним стандартам, проголошеним політичною силою, і стає джерелом політичної напруги та підозр у корупції.

​Висновок
​Критичний погляд на діяльність Руслана Марцінківа та його соратників із ВО “Свобода” в Івано-Франківську базується на численних повідомленнях ЗМІ та правоохоронних органів про непрозорість рішень, корупційні скандали навколо муніципальних закупівель та розпорядження міською власністю.

​Найбільш руйнівним наслідком такої діяльності є те, що вона перетворює патріотизм із заклику до чесного служіння на ширму для збагачення. Цей ефект деморалізації суспільства та дискредитації національних ідей є однією з найсерйозніших загроз для розвитку громадянського суспільства в Україні особливо в час агресії путінської рашки проти України!!!
#Івано-Франківськ
#Марцінків
#корупція
#Свобода
#головко
#Надал
#відкати
#дерибан

Воїни Добра
Мережа Купуй!

Легендарний “батько міста”, вічний мер, Андрій Іванович #Садовий, – це ж не просто політик, це вже частина міського ландшафту, як Високий Замок чи черговий недобуд в історичному ареалі! За майже два десятиліття його “служіння” (слово “правління” якось занадто вже пахне диктатурою, чи не так?), Львів перетворився на зразок… чогось дуже специфічного.

​Давайте поглянемо на цю постать із “чесними очима”, як він сам, напевно, дивиться на свій місячний звіт про зарплату.

​Зарплата і премії: “Тяжка праця” з математичним ухилом
​Почнімо з найсвятішого – кишені мера. Коли інші #львів’яни вчаться мистецтву виживання на мінімалку, наш Андрій Іванович демонструє чудеса фінансової акробатики. Посадовий оклад? Скромно. Але ж як жити без доплат, надбавок, премій за “високі досягнення у праці” та, о, диво, за “роботу з таємними документами”!
​Звісно, робота мера – це вам не в парку каштани збирати. Це дуже, дуже тяжка праця: сидіти в Ратуші, підписувати папери, час від часу виїжджати у “стратегічні” відрядження (звісно, за наш рахунок), а потім із “тяжким” зітханням нараховувати собі та своїм заступникам премію, яка вдвічі, а то й втричі перевищує сам оклад. Це ж не #корупція, це премія за віртуозне уникнення корупції, чи щось типу того. “Чесні очі” не дадуть збрехати: такі гроші просто необхідні для збереження високого морального духу та мотивації до… ну, ви зрозуміли, до чого.

#​Закупівлі та #Земля: Великі Шахи у “Маленькому” Місті
​Ах, львівська земля! Вона, як львівська кава, дорога і з гірчинкою. І, звісно ж, вона потрібна #забудовникам, які так “щиро” люблять старовинну архітектуру, що прагнуть її… оточити чимось новеньким і високим.
​І тут на сцену виходить неперевершений майстер дрібного шрифту та “стратегічних” рішень! “#Дерибан” – це слово занадто грубе. Скажімо так: це оптимізація земельних ресурсів на користь “обраних”. Земля, яку отримують “безкоштовно” чи за заниженою вартістю, потім чудесним чином перепродається, приносячи мільйонні прибутки – не місту, звісно, а друзям-інвесторам. І мер, який мав би захищати місто від хаотичної забудови, лише “намагається” оскаржити скасування історико-архітектурних планів у судах. Це так мило! Він навіть звертається до нардепів! Боротьба із забудовниками, які приносять йому гроші… чи, точніше, дозволяють їм приносити гроші “комусь” — це ж справжній політичний трилер!

​Комунальні “Досягнення”: #Вода та #Сміття – Вічні Світочі Прогресу
​Ось тут починається апогей його “довготривалого та успішного” правління. Майже 20 років! Це ж ціла епоха! За цей час в Україні змінилося п’ять президентів, а у Львові не змінилося лише дві речі: мер і графік подачі води.

Вода. Постійне #водопостачання? Навіщо? Це ж занадто нудно! Наш мер дбає про те, щоб львів’яни не забували, що таке справжня цінність води. Виробляє у містян стійку звичку планувати життя під графік. Це ж елемент екологічної свідомості та медитації – чекати, коли ж із крана піде вода! Інші міста мають 24/7 воду. Львів має особливий, ексклюзивний досвід з елементами несподіванки.

Сміття. #Грибовицька трагедія, “сміттєва блокада”, вантажівки зі сміттям, які подорожують Україною, як дипломатичні місії! Це ж геніально! Це був перформанс, а не криза! Кожен львів’янин став учасником великого екологічного квесту “Знайди, куди поділося твоє сміття”. Замість того, щоб збудувати один завод, Садовий спромігся створити всеукраїнську дискусію про утилізацію ТПВ. Це ж піар-геній! А те, що через десятиліття проблема все ще існує, лише доводить, що це не проблема, а фірмовий стиль Садового.

​Епілог: “Львів Потребує Змін!”
​Так, Львів потребує змін! Але хіба може щось змінитися, якщо “голубий ворішка” з “чесними очима” так майстерно імітує діяльність, попутно забезпечуючи себе і своїх “друзів” на кілька життів вперед?

​Він не просто мер. Він – Символ. Символ незмінності, символ “успішного” політичного довголіття на тлі нерозв’язаних комунальних проблем та сумнівних фінансових потоків. Може, це і є його найвище досягнення? Залишатися при владі, коли все, що ти обіцяв, залишається лише обіцянками.

​Віват, Андрій Іванович! І нехай ваші премії будуть такими ж високими, як ціни на львівську землю, яку ви щойно комусь “подарували”. #Львів, як завжди, “успішно” стоїть на місці.

Але чому гонорові львів’яни майже двадцять років терплять цього персонажа???

Воїни Добра
Мережа Купуй!